The River and My Canoe
ARTA member Sherry Heschuk has spent much of the last year teaching children in Ukraine who have lost access to their regular education opportunities due to the war. To recognize the one-year anniversary of the start of the war, February 24, Sherry wrote this poem, an ode to the watersheds of Ukraine.
The River and My Canoe
The river takes my canoe and along the spring time water I see the ancestors and when I see the ones who reached the far away destination in the east river plain it was glowing with new life.
The river takes my canoe along and yet as the permafrost from winter no longer lingers it sadly washes away to the show the blue river water below me. It starts to rain and more and more it fills the air then comes back to something next to the ground and earth.
Try to step on the waterless places because that door will be there.
But the water is taking a sideways turn it has to turn from pending powerful effects.
We have yet to encounter all emotions from the river; the wide openness of the springtime water, the lake and parks we have for safekeeping in art and walkways that meander. Knowing by winter it will freeze to place the shiver in our bones.
We have yet to encounter all emotions from the river; the wide openness of the springtime water, the lake and parks we have for safekeeping in art and walkways that meander. Knowing by winter it will freeze to place the shiver in our bones.
But it stays on course and will send more ice on the backs of the river valley curves and there I will be able to consider what the river takes my canoe along with me.
The river takes my canoe and along takes me on a course on and on to a summer which takes the river away from me.
The river takes my canoe and along it is a place keeper like a door into a long legacy a new place for the displaced.
She is a river that takes my canoe and settles down on the water whenever I need to leave my little house to get into the water.
Річка і моє каное
Річка несе моє каное,
і крізь весняну воду я бачу предків.
Я бачу тих, хто досяг далекої мети
на сході річкової рівнини,
яка світиться новим життям.
Річка несе моє каное,
Зимовий лід більше не тримається.
Річка з сумом змиває його,
щоб відкрити синю воду піді мною.
Починається дощ,
Він все більше і більше наповнює все навкруги,
А потім вода повертається до того,
що під землею.
Спробуй ступити на безводне місце.
Там будуть двері.
Вода відступає вбік,
бо знає - на неї її чекає щось потужне.
Ми ще не зустрілися з усіма проявами річки:
широкою відкритістю весняної води,
озером і парками, які ми відтворюємо в мистецтві,
і доріжками, що звиваються.
Знаючи, що взимку річка замерзне, ми відчуваємо дрижання у наших кістках.
Але вона залишається на своєму шляху.
Ще більше льоду буде на вигинах річкової долини,
І я зможу побачити, що річка несе моє каное разом зі мною.
Річка підхоплює моє каное
І разом з ним несе мене по курсу далі і далі в літо.
Річка підхоплює моє каное.
Вона - хранителька місця,
як двері в давню спадщину,
І в нове місце для тих, хто переїхав сюди.
Вона - річка, яка несе моє каное.
Я спускаюся на воду, коли мені потрібно покинути свій маленький дім.
Translated by Olena Zhupanova of Vinnytsia, Ukraine.
For more information about how to get involved as a remote teacher for Ukrainian students:
Contact David Falconer or Sherry Heschuk